Книга Сарек, страница 97 – Ульф Квенслер

Через деякий час виходив Генрік, і я махала йому рукою. Він приєднувався до мене й замовляв собі лате. Ми завжди сиділи дуже близько одне до одного, наші тіла перепліталися.

Вечорами ми їли фантастичну їжу в місцевих барах, куди не заходять туристи, оточені галасливими італійцями, великими компаніями, іноді сім’ями з маленькими дітьми, хоча година була пізня. Повертаючись до готелю, ми кохалися — або, якщо випили забагато вина й були надто втомленими, то робили це вранці, коли прокидалися.

Ми орендували автомобіль і провели кілька ночей на фермі, переобладнану в готель, за кілька кілометрів від міста. Це було на пагорбі, а алея кипарисів вела до старих будівель. Здалеку вони малий вигляд такий, ніби ось-ось заваляться, але насправді інтер’єри були відремонтовані за найвищими стандартами. Вид на гористий тосканський краєвид був чарівним.

Одного вечора Генрік позичив у власника скутер «Веспа», і ми поїхали в красиве місце потойбіч долини. Я сіла позаду нього, обнявши його за талію. Коли ми мчали, м’яко віяв вітер. Ми припаркувалися та пройшли трохи до соснового гаю. Сільська місцевість сяяла, як золото, у слабкому вечірньому сонячному світлі.

Генрік став на одне коліно й освідчився мені.

І я подумала: життя може бути таким. Спокійним, приємним, безпечним, і можна жити, немов пливти на плоту по широкій красивій річці. Бути огорненою доброю волею, любов’ю.

Я сказала «так».

Він мав щасливий вигляд, можливо, також відчував полегшення. Ми обидва зронили кілька сліз.

А потім?

Місяці минають, місяці перетворюються на роки, життя з Генріком стає рутиною, чимось, що я сприймаю як належне, фоном, на якому розігрується решта мого існування. Я зосереджуюсь на досягненні вищих оцінок. Я зосереджуюсь на тому, щоб дістати гарну посаду нотаріуса. Я зосереджуюсь на тому, щоб дістати роботу з престижною практикою. Я зосереджуюсь на тому, щоб якомога швидше стати 'юристом.

Так багато уваги. Можливо, я намагаюся не слухати той голос у своїй голові.

Цього недостатньо, Анно.

Це не те, про що ти мріяла.

Відчуття захищеності, спокою та любові — цього недостатньо. Життя має бути більшим, ніж це.

В інші дні цього достатньо. Все добре. Я проклинаю себе за те, що завжди хочу більшого, за те, що ніколи не відчуваю задоволення.

Генрік підхопив мене, коли я падала. Він кохає мене. Чому цього недостатньо?

«Чому ти ніколи не хочеш говорити про дітей?»

Я довго лежала без сну.

І я сподівалася, що вранці Генрік почуватиметься краще, і погода покращиться, щоб ми змогли перейти перевал і вирушити в бік Сталолуокти. У мене було жахливе відчуття, ніби я потрапила в пастку, відчуття, що Сарек зімкнувся навколо нас і що ми тепер марно грюкаємо в двері, благаючи, щоб нас випустили.