Книга Сарек, страница 68 – Ульф Квенслер

— Нам не потрібно про це згадувати, чи не так? — Його голос був грубим.

— Ні. Просто забудьмо про це.

Деякий час ми мовчали, але я зрозуміла, що він ще не закінчив. Він шукав потрібні слова. Зрештою глибоко вдихнув.

— Є одна річ, якої я не розумію. І я хотів би отримати пояснення.

— Я не думаю, що це має сенс, Якобе. Це нічого не змінить.

— Ти фліртувала зо мною у вагоні-ресторані позавчора ввечері. Чому?

Я спочатку не відповіла — балачки б ані до чого не привели, тому я спробувала відмовчатися. Звичайно, його це не влаштувало.

— То чому ти фліртувала зо мною?

— Таж я не фліртувала. Вибач, якщо тобі довелося сприйняти це саме так, але я насправді не фліртувала.

— Фліртувала.

— Ні.

Я подивилася на сніжник.

«Де ви там в біса повзете», — подумала я.

— Ти перевіряла, що я відчуваю до тебе.

— Абсолютно немає сенсу про це говорити.

— І ти використовувала кожну нагоду, щоби переконати мене, що ми з тобою зможемо всьому дати раду самостійно, без Генріка та Мілени.

— Справді-бо, Якобе… — Мені було важко зрозуміти, наскільки спотвореним було його сприйняття реальності.

— Більшість часу ми йшли самі — майже весь день учора й весь день сьогодні. Принаймні переважно.

— Так, тому що ми швидше ходимо — хіба ти не розумієш? Як ти думаєш, це означає, що я з тобою фліртую? Це ж просто…

— Ти посилаєш мені певні сигнали, Анно.

— Коли Генрік, Мілена і я йдемо втрьох, я завжди йду попереду. Я хочу швидко йти, та й по всьому. Чому ти цього не розумієш?

— І сьогодні ти змусила мене розповісти тобі купу всього, чим я не поділився навіть із Міленою.

Я зітхнула. Я хотіла гідно йому відповісти, але стрималася, бо зрозуміла, що все, що я скажу, просто піділлє оливи у вогонь і призведе до абсурдніших звинувачень.

Тож я мовчала.

— Я ж був подумав, що тобі було цікаво краще узнати, що я за людина, а ти просто хотіла розкопати мою брудну білизну.

Я й далі мовчала.

— Як ти гадаєш, мені було приємно все це пригадувати? — Краєм ока я бачила, що Якоб пильно дивиться на мене, але не мала наміру відповідати.

Він підійшов ближче.

— Як ти гадаєш?

— Це марна трата часу, — сказала я якомога спокійніше, не дивлячись на нього. — Я більше не хочу про це говорити.

Якоб зробив ще один крок до мене.

— Тоді я повинен припустити, що відповідь «так», оскільки ти не заперечуєш мені. Ти фліртувала зо мною та гралася з моїми почуттями.

Я знову вирішила не відповідати.

— Хіба не так?

Він зробив ще кілька кроків, був уже зовсім близько від мене, я відчувала його подих. Я залишалася абсолютно нерухомою, але не тому, що мене паралізувало. Кожен м’яз у моєму тілі був напружений, я точно знала, де мій центр ваги, і була готова, якщо знадобиться, дати йому гідну відсіч. Я брала уроки самооборони. Спершу я б вчепилася йому в очі. Я більше-менше уявляла, що це буде за відчуття — ніби встромив палець у стиглий помідор черрі, проткнув шкірку, і звідки вихлюпнеться рідина. Моє серце забилося ще сильніше, а в роті пересохло.

— Агов? — Якоб клацнув пальцями прямо перед моїм обличчям, і я вибухнула. Я відкинула його руку, витріщившись на нього й крикнула:

— Катай звідси! Не чіпай мене!

— Я не… — запротестував він, але я перервала його.

— Тримайся подалі від мене, інакше я піду назустріч Генріку та Мілені, і коли вони запитають, чому, я достотно розповім їм, що сталося! Це твій останній шанс — забирайся геть!