Онлайн книга «Сарек»
|
Важко було зробити якісь висновки. Якби Якоб змінив своє ім’я на Кент Стефан Срнруд, то його колишнє ім’я мало б бути десь у базі даних. Мілена підійшла до нас, запитала, як справи. Я ледве підвела очі від телефону. Генрік відповів від мого імені, сказав їй, що ми, ймовірно, не зможемо полетіти. — Це через роботу, — пояснив він. — На жаль, Анні доводиться закінчити певну справу. Мілена кивнула, але залишилася на місці — мабуть, вона хотіла почути це від мене. Натомість я спробувала пошукати у фейсбуці й таки знайшла збіг. Кент Стефан Срнруд все ж досі існував — принаймні у фейсбуці. Я натиснула на його світлину в профілі — на ній був зображений гірський пейзаж. Мілена звела брови. — Анно? То нам летіти? Я натиснула кнопку «світлини», й екран заповнився фотографіями однієї людини в різних середовищах і контекстах. Я впізнала цього чоловіка. Але то був не Якоб Тессін. Інтерв'ю з Анною Самуельссон, ІН 880216-3382, 18 вересня 2019 р., лікарня Єлліваре, провів детектив-інспектор Андерс Сухонен — То що ви тоді подумали? — Я була дуже здивована. Я ж була абсолютно впевнена, що це він. — І що сталося далі? — Я коротко поспілкувалася з Генріком, показала йому світлини. — Але ви впізнали людину на цих фотографіях? — Так. Я пам’ятала судову справу, але Якоб не брав у ній участі… принаймні, саме в цій справі. — Ясно… — Я й досі пам’ятала образ Якоба в залі суду. — Зрозуміло. — Але я вже не була аж така впевнена. Насправді я була дуже розгублена. — Гм. — Ну й ми сіли разом із Міленою в гелікоптер і полетіли. — Що сказав на це Генрік? — Та нічого. — Мені здалося, що він весь час повторював, що хоче припинити подорож? — Саме так, але коли дійшло до справи, я думаю, що він не наважився зробити вибір в останню хвилину. Коли на нас уже чекав гелікоптер із запущеним двигуном. — Гм. — Тож ніхто з нас нічого не сказав. — Чи маєте сили продовжувати або хочете відпочити? — Я можу продовжувати. — І вам зараз нічого не болить? — Ні. — Сьогодні ви не така бліда. — Еге ж. Мовчання. — Хай там як, я маю запитати, як зараз ви до цього ставитеся? До того, що ви помилилися щодо Якоба? — Таж я не думаю, що я помилилася. — Он як! — Я певно бачила його в Нацькому суді, коли працювала там нотаріусом. Я знаю, що бачила. — Ясно. — Вам, мабуть, легко перевірити Стефана Якоба Йоханссона. — Саме так — ми перевіряємо. — Можливо, я помилилася в якійсь дивній деталі. Можливо, суддею був не Бенґт Акерберґ. А може, справа була восени, а не навесні. — Може бути. Очевидно, ми розглянемо ці можливості. Мовчання. — Ми в жодному разі не мали сідати на той гелікоптер. Розділ 15 Шум був оглушливий, відчувався сильний запах авіаційного палива. Ми всі натягли навушники з мікрофоном, щоб мати змогу, попри гуркіт, говорити одне з одним. Гелікоптер піднявся в повітря, потім Йенні нахилила його на бік і вивела його над озером по широкій дузі. Небо на заході було чисто-блакитним, і хвилі просто під нами виблискували на сонці. Озеро простягалося далеко на північний захід, розбиваючись на безліч менших озерець. Земля мала такий вигляд, ніби її пошматували, зараз вона скидалася на розірваний поліетиленовий пакет. Незабаром ми знову летіли над сушею, земля підіймалася назустріч серією пологих хребтів і гір. Рослинність стала набувати жовтих і червоних відтінків. Зараз ми перетинали національний парк Падьєланта, який продовжувався на південь до великих озер. Далеко-далеко я бачила Сулітельму, величезний масив на кордоні між Швецією та Норвегією. Одразу лівобіч від нас була Акка, її льодовики виблискували на сонці. За Аккою були вершини, що були всередині самого Сарека, все ще частково приховані хмарами. По дну глибоких долин звивалися сріблясті потоки. |