Книга Сарек, страница 34 – Ульф Квенслер

Чи могла я якось дізнатися, чи була в Якоба судимість, не маючи доступу до його ідентифікаційного номера? Я мала під рукою смартфон і сподівалася, що матиму покриття протягом тих кількох годин, доки ми їхатимемо до Рітсема. Знала, що мені доведеться спробувати.

Незабаром цивілізація залишилася позаду. Дорога, що йшла через ялиновий ліс була більш-менш безлюдна. Приглушений звук двигуна та м’які амортизатори дозволяли не відчувати, наскільки швидко їде наш комфортабельний автобус.

Я відкрила Lexbase — сайт, який містить деталі вироків у шведських судах. Тут був можливий пошук просто в онлайн-реєстрі. Я ніколи не користувалася ним раніше. Як і багатьом юристам, мені здавалося не зовсім етичним користуватися Lexbase. Я вважала, що цей сайт зловживає принципом доступу до публічної інформації. Однак зараз я не мала жодних моральних сумнівів щодо його використання.

Я сподівалася, що тут можна шукати вироки конкретного суду протягом певного проміжку часу, але помилилася. Шукати потрібно було за власним іменем чи адресою підсудного. Без особливої надії я ввела в поле «ім’я» «Якоб Тессін», у поле «місце проживання» — «Стокгольм», а поле «Ідентифікаційний номер» залишила порожнім. Немає збігів. «Стефан Якоб Йоханссон» — немає збігів. Я також спробувала різні передмістя Стокгольма в поєднанні із цими іменами — як-от Нака, Сольна, Ґуставберґ, Ботчирка. Немає збігів.

— Невже в Інтернеті немає сайту зі списком засуджених за сексуальні злочини й таке інше? — запитала я Генріка.

— Ти думаєш, що він був колись засуджений ще й за сексуальний злочин?

— Я так не думаю, але цей сайт, певно, міг би включати також імена засуджених за домашнє насильство.

Трохи пізніше я таки знайшла brottsling.se, саме той сайт, який мені був потрібний. Там були зібрані імена педофілів та інших сексуальних злочинців, а в деяких випадках навіть були їхні фотографії. Уся атмосфера сайту мене дратувала. У чи не кожному рядку акцентувалося на тому, що той чи той злочинець був нешведського походження, і врешті решт склалося враження, що власники сайту спеціально намагаються представити емігрантів у невигідному світлі. Однак я не могла дозволити собі просто зараз припинити пошуки через етичні міркування. На цьому сайті був можливий пошук за певною географічною зоною. Були перелічені сотні справ, у тому числі з домашнього насильства. Я клацнула на відповідну вкладку, але не знайшла доступного списку за регіонами. Було близько двадцяти справ, розподілених протягом кількох років — себто крихітний відсоток усіх вироків за домашнє насильство, що виносилися у Швеції протягом того періоду. Я швидко продивилася наявну інформацію, проте Якоба там не було — так само, як і нікого зі схожим іменем.

Черговий глухий кут. Я поглянула на годинник і побачила, що ми вже їхали понад годину. До Рітсема залишилося години зо три. Я не знала, з якою швидкістю їде автобус, тож не могла зрозуміти, скільки нам ще їхати, можливо, ми вже були на півдорозі. Хоча я не нарікала, а просто намагалася максимально ефективно використати кожну хвилину.

Ліворуч у вікні я побачила довге озеро між деревами, свинцево-сіру воду під свинцево-сірим небом.

Мені довелося змінити кут пошуків. Я згадала своїх колег із суду в Наці. Навряд чи там залишився хтось, хто працював нотаріусом одночасно зо мною. Судді могли й залишитися, але я сумнівалася, що вони захочуть мені допомогти. Поміркувавши, я подумала, що, певно, можу звернутися до когось із судових секретарів. Деякі з них працювали там дуже довго. Колись я мала непогані стосунки з певними секретарями приблизно мого віку. Звісно, вони теж, як і я могли звільнитися із суду, але я мала надію когось знайти, бо знала, що серед секретарів зазвичай не було такої плинності, як серед кваліфікованих юристів. Нарешті я подумки зосередилася на одній людині.