Книга Сарек, страница 30 – Ульф Квенслер

Генрік — теж із чашкою кави — підсів до мене.

— Який тут масштаб? — поспитався він.

— 1 до 50 000. — Піднявши на нього очі, я побачила за його спиною Якоба, який стояв біля вітрини з носовиками, і раптом згадала, де я бачила його раніше.

Серце закалатало, кров застукала в скронях. Я була приголомшена.

Я була збоку позаду від нього, і саме з цього кута я змогла роздивитися його так, щоб упізнати. Звісно, це могло здатися дивним, адже зазвичай ми запам’ятовуємо обличчя людини, але не в цьому випадку. Це точно був він.

Після університету я дістала посаду судового нотаріуса в Наці. Я мала готувати справи, укладати проекти вироків тощо. Після пів року праці я б уже мала право виносити рішення в дрібних справах, але той випадок, про який я згадала, був якраз на початку моєї роботи, і це був настільки серйозний злочин, що його ніколи б не довірили розглядати нотаріусу. Він стосувався домашнього насильства і багато в чому був типовим: пара познайомилася в Інтернеті, молоді люди були разом близько року, жінка розповідала, що швидко закохалася, була переконана, що зустріла чоловіка своєї мрії. Кохання зробило її сліпою щодо того, як чоловік поступово підривав її самооцінку, спочатку відпускаючи маленькі невинні коментарі про те чи те, потім нав’язуючи їй дедалі догматичніші думки та вимоги щодо того, як вона повинна одягатися, поводитися на людях, що вона повинна робити вдома. Він мав величезну потребу все контролювати і був неймовірно ревнивим. Чоловік забрав її телефон та наполягав на доступі до її банківських рахунків. Поступово він перейшов усі межі, і дійшло до того, що словесна образа стала повсякденним явищем, а нездорова поведінка здавалася вже нормальною.

Однак жінка однаково була шокована, коли чоловік вперше її вдарив. Вона пішла від нього й звернулася до поліції. Він вибачався, благав її, запевняв, що вона єдине щастя в його житті, що він боїться втратити її, розуміє, що　має проблеми, але сповнений рішучості впоратися з ними. Жінка все ще була закохана в нього. У них все ще були моменти, можливо, навіть цілі дні, коли все було так, як на початку відносин. І вона дала йому ще один шанс, забрала з поліції свою заяву. Минуло кілька тижнів, а потім вони повернулися до старої моделі стосунків, які, здавалося, розвивалися за спіраллю — руйнівною та дедалі жорстокішою.

Медичні висновки, які лягли в основу справи, обурювали. Кровоточиві відкриті рани на голові. Перелом щелепи. Сліди удушення навколо шиї. Тріснутий лікоть, зламаний зап’ясток. Величезні забої на руках, спині та стегнах.

Я допомагала судді готувати матеріали до цієї справи, але не пригадувала, щоби бачила в них якісь світлини цього чоловіка. Навіч я його побачила в судовій залі в перший день суду. Коли його вводили, він був із накинутим на голову каптуром від спортивної куртки, яка приховувала його обличчя. Було видно лише, що він високий і має гарну статуру. Адвокат підвів обвинуваченого до його місця, і перед тим як сісти, той зняв свою куртку й повісив її на спинку крісла. На ньому була білосніжна сорочка та акуратно випрасувані штани-чинос. Він мав каштанове хвилясте волосся, засмаглу шкіру, ідеально доглянуту борідку.

Чи напевно це був Якоб? Так, я була у цьому впевнена. Його волосся тепер було коротшим, і одягався він зовсім по- іншому, тому я не відразу його впізнала. Але ж щойно я побачила його на Центральному вокзалі, я відразу подумала, що в ньому є щось знайоме, чи не так?