Книга Сарек, страница 23 – Ульф Квенслер

— У Сарек?

— Ти маєш на увазі просто зараз?

— Авжеж. Я був там багато разів, і, як на мене, якщо ви не відвідали Сарек, то ви насправді й не бачили гір.

— Про це не може бути й мови. Ми забронювали житло… Ми не можемо просто так взяти й змінити маршрут. Ні.

Ми були знайомі з Якобом близько двох годин, і ось він вже пропонував нам повністю змінити план нашого похода. План, який ми з Міленою детально обговорювали знову і знову. Ким він узагалі себе вважав?

— Бронювання нескладно скасувати, — сказав він. — Чи можете ви просто мене вислухати? Якщо вам не сподобається те, що я скажу, ми все це забудемо і квит.

Якоб підвівся, заходившись прибирати зі столу. Він зібрав усю тару й порожні пляшки й поніс все це до сміттєвих баків. Я зітхнула. Генрік ані словом не прохопився, але я бачила, як Мілена дивиться на нього, намагаючись зрозуміти його реакцію. Чоловік і жінка на кілька років старші за нас очікувально дивилися на нас із центрального проходу з тацями в руках.

— Ви звільняєте столик? — запитав чоловік Мілену саме тоді, коли повернувся Якоб із кількома серветками.

— Ні, — відповів він, і, не дивлячись чоловікові в очі, почав витирати стіл.

Жінка виглядала явно роздратованою.

— О, звісно, куди вам спішити, — уїдливо кинула вона.

Якоб кинув на неї жорсткий погляд, але вона вже відвернулася, шукаючи місце за іншим столиком. Він пішов і викинув серветки.

— Якщо ви не захочете, ми, звичайно, поїдемо до Кунгследена, — сказала Мілена. — Без проблем.

Крім іншого, мене дратував той факт, що вона була готова їхати в Сарек, позаяк того хотів Якоб. Раніше я кілька　разів пропонувала поїхати туди, але і Генрік, і Мілена завжди відмовлялись. І щоразу в мене було відчуття, що саме Мілена наполягала на тому, щоб не їхати. Звісно, я не думала, що вони згуртувалися проти мене, але дуже скидалося на те, що між ними була якась мовчазна угода. Це було видно з того, як Генрік, вислухуючи точку зору Мілени, щоразу підтримував її, а не мене. Але тепер у її житті з’явився Якоб, і, будь ласка — щойно він згадав про Сарек, вона аж тут погодилася.

Якоб повернувся, дістав із бічної кишені штанів карту й розклав її на столі. На карті було зображено Падьєланту, національний парк, розташований на заході від Сарека. Ми вже колись обговорювали поїздку до цього парку, але дорога туди нам здавалася незручною. Зокрема, ми мали б витратити додатковий день, щоб дістатися туди і назад, у той час як було багато зручніших і не менш цікавих маршрутів.

— Це моя ідея, — пояснив Якоб. — Завтра рано вранці ми зійдемо з поїзда в Галліварі. Там ми сідаємо в автобус до Рітсема. Вітдак летимо на гелікоптері до Сталолуокти. — Він визначив пальцем маршрут. — Зі Сталолуокти прямуємо в парк. Ми могли б почати похід звідси, від Алаяврре. Зі східного боку. Очевидно, що це найкраща дорога до Сарека. Наприклад, якщо вирушати з Квіккьокка, то перший день походу здасться дуже нудним. А так у нас вийде фантастична прогулянка. Дорога, звісно, не така рівна, як вона є на карті, але й не настільки горбиста, щоб ми не могли нею пересуватися. І весь час, поки Сарек буде перед нами, ми зможемо бачити попереду гори. Я вам покажу справжні гори — як вам таке?

Він посміхнувся мені, але я не посміхнулася у відповідь і нічого не сказала. Я шкірою відчувала на собі пильний погляд Мілени.