Книга Сарек, страница 55 – Ульф Квенслер

Спокійно й методично Якоб поступом виходив у вируючу течію. Він пильнував, дотримувався власних порад і завжди мав принаймні три точки опори. Вода спершу напливала на його кросівки, потім дісталася до половини литок, потім дійшла аж до колін, навколо його ніг утворювалися вири, які виривалися на поверхню. Повільно, відпочиваючи секунду-дві після кожного кроку, він пробрався до середини. Вода тепер була навколо його стегон. Позаяк Якоб був дуже високий, я зрозуміла, що нам усім вода буде доходити майже до талії.

Ще кілька кроків, і він подолав найгіршу ділянку й знов опинився в мілких водах. Розвернувся й кинув свої жердини на гравійний берег із нашого боку глибокого русла, а потім пішов убрід далі. Від твердої землі його відділяло ще кілька рукавів річки, але вони здавалися безпечними, і він, очевидно, вирішив почекати нас біля основного русла. Він склав долоні біля рота й крикнув:

— Іди, Мілено!

Вона мала наляканий вигляд, але без труднощів дісталася до глибокого русла. Потім вона мертво зупинилася, втупилася в бурхливу воду, кілька разів глибоко вдихнула.

— Нумо, Мілено, ти можеш це зробити! Гайда! — закричав Якоб.

Вона нерішуче почала поступцем просуватися вперед. Я бачила, як течія тягне її за ноги. Вона була вже по коліна у воді, і мужність покинула її. Вона подивилася на Якоба й безсило розвела руками.

— Ти можеш це зробити, Мілено, просто продовжуй!

— Я не можу! — Її голос здавався дуже засмученим. — Течія надто сильна, мої ноги постійно зісковзують!

Якоб робив усе можливе, щоб заспокоїти її.

— Все буде добре. Використовуй вагу свого тіла, відштовхуйся ногою проти течії.

Вона кілька разів спробувала, піднявши одну ногу й спробувавши просунутися вперед, але сила води налякала її.

— Я не можу… — Якоб без жердин зайшов назад. Він похитнувся, але втримав рівновагу. Незабаром він уже стояв прямо посередині, а крижана вода кружляла навколо його стегон. Він простягав одну руку до Мілени. Вона все одно вагалася.

— Давай руку, чорти тебе забирай! — зрештою крикнув Якоб. — Тут холодно!

Мілена ще раз глибоко вдихнула, потім ступила вперед і схопила його руку. Вода піднялася їй до талії, і вона скрикнула. Якусь мить вони стояли нерухомо, потім нога за ногою перейшли на інший бік.

Коли Мілена нарешті дісталася гравійного берега, вона відчула величезну полегшу. її обличчя розпливлося в широкій посмішці, потім вони з Якобом обійнялися, поцілувалися й щось сказали одне одному.

Я теж перевзулася в кросівки, і оскільки Генрік усе ще був зайнятий розшнуровуванням своїх черевиків, вирішила піти наступною.

Господи, як же холодно.

Вода з льодовика хлюпалася об мої ноги, і Якоб мав цілковиту рацію — неможливо було звикнути до такого шоку від холоду. Коли купаєшся навесні в холодному морі, незабаром організм звикає, і можна навіть трохи поплавати. Відчуття на певному рівні стабілізуються. Але пройти через гірський потік — це геть інше. Відчуття холоду, замість того, щоб зменшитися, через кілька секунд перетворюється на чистий біль. Цей біль проникає аж у кістковий мозок. Незабаром після цього тіло починає застигати й німіти. Холод починає скидатися на замалий костюм, він стягує і напружує всюди тіло, унеможливлює нормальне пересування.

Я дійшла до головного каналу й узяла жердини Якоба. Відрегулювала довжину, а потім увійшла у воду. Я вже трохи втратила чутливість у ногах. Тож зосередилася на тому, щоби правильно розташувати центр ваги, перш ніж рухатися знову, щоб мати можливість просуватися вперед. Якби я стала на камінь і підвернула щиколотку, це був би кінець — я б напевно поплила за водою горілиць. Вода кружляла навколо моїх стегон, і я зрозуміла, чому Мілена так вагалася. Течія була потужна, смикала мене за ноги, хотіла повалити. Дедалі глибше й глибше… Я тепер обома ногами й обома жердинами стояла в руслі й думала, чи наважусь я колись знову підняти ногу? Якоб і Мілена уважно спостерігали за мною, і Якоб зробив кілька кроків уперед, готовий підійти й допомогти мені теж.