Книга Сарек, страница 15 – Ульф Квенслер

— Ти, — пробурмотів Генрік.

Сьогодні вечір четверга, і в Стокгольмському земляцтві, одному з тринадцяти студентських товариств, відомих як «земляцтва» в Уппсальському університеті, мають улаштувати вечірку. Але перед тим, як у новій прибудові розпочнуться гуляння та танці, у головній будівлі, яка датується серединою дев’ятнадцятого століття, відбудеться лекція. «Четверговий доповідач» — це, серед багатьох інших, давня стокгольмська традиція. Запрошений гість промовляє доповідь, яка триває приблизно годину, після чого доповідача та невелику групу аудиторії запрошують пригоститися гороховим супом та шведським пуншем.

Тому я розкладаю картки на довгому столі в обідній «маленькій залі», яка розташована поруч із залою, де буде проходити лекція. Насправді я відповідаю за всі домовленості, чим взагалі-то не мають займатися новаки. Однак за кілька тижнів ніхто не зголосився взяти на себе цю роль, і до мене звернувся Карл, голова земляцтва. Коли я реєструвалася, то сказала, що радо візьму участь у роботі земляцтва, тому тепер не могла відмовитися.

Я працюю вже кілька місяців, але через цей вечір однаково нервую. Найбільшу увагу привертають, звичайно, доповідачі, відомі за межами університету, за межами Уппсали. Мені вже вдавалося запросити високопоставлену юристку, яка активно бере участь у дискусіях на соціальні теми, а також відомого директора компанії — усе завдяки зв’язкам мого батька. Також я запрошувала кількох відомих телевізійних коміків, які навчалися в нашому університеті. Але цього тижня мені не так пощастило. Цього четвергового вечора має виступити Генрік Люнґман, викладач юридичного факультету. Я знаю, що він щось на штиб університетської висхідної зірки — отримав якусь премію як найкращий викладач та написав кілька підручників із права, хоча йому ще немає тридцяти. Він і нам прочитав кілька лекцій на першому курсі, і так, він хороший викладач — кращий за більшість, але я не можу сказати, що була в захваті.

Отже, це щось на кшталт занурення. Зате через два тижні в нас буде Кайса Берґквіст, яка виграла олімпійське золото в стрибках у висоту. Мені здається, це буде цікавіше.

Після лекції я підстерегла Генріка й запитала, чи не хоче він бути нашим четверговим доповідачем. Його очі бігали сюди й туди, і він спочатку нічого не сказав, тож я запропонувала нам разом пообідати, щоб я могла розповісти йому про це більше. Я припускаю, що він не міг швидко придумати хорошої відмовки, тож ми пообідали з ним та з моєю новою подругою Міленою. Я запропонувала йому виступити та додала, що бути четверговим доповідачем — це одне зі свідоцтв найвищого визнання, яке хтось міг би отримати в Уппсалі, цілком порівняне зі значенням літнього доповідача на радіо. Він погодився, але без особливого ентузіазму.

Мені він здається якимось стриманим і невловимим. Офіційним і коректним. Зазвичай важко встановити з ним зоровий контакт. Чи він гарний? Не знаю. Він має гладке, симетричне обличчя без шрамів від юнацьких прищів. Тон його шкіри злегка жовтуватий, як у того, хто легко засмагає на сонці, але вважає за краще залишатися в тіні. На його чисто поголених щоках і підборідді ледь помітна тінь темної щетини, а густе темне волосся акуратно зачесане набік. Я припускаю, що він вкладає його воском. Генрік трохи нижче за середній зріст, і його статура тяжіє до кремезної. Він вбраний у чиноси, сорочку та піджак, взутий у доксайди на товстій підошві — гарне, але традиційне вбрання, і через це він виглядає дещо нудним. Він здається старшим, ніж є.