Книга Сарек, страница 17 – Ульф Квенслер

— Дуже високі технології — я не звик до такого.

— Робимо все можливе, — кажу я з усмішкою, і Генрік усміхається у відповідь.

Коли ми закінчили тестувати обладнання, я запитала, чи хоче він чогось випити. Він каже, що випив би пива. Тож я веду його до бару, і по дорозі ми проходимо повз залу, де після доповіді відбудеться врочистий обід. Імпульсно зупиняюся.

— Ем… у нас гороховий суп на обід.

— Чудово.

— Я посадила вас поруч зо мною, але якщо ви бажаєте, я можу посадити вас біля нашої інспекторки Лайли Вестерберг.

— Ні, ні, цілком добре.

— Ви впевнені?

— Авжеж, якщо тільки ви не хочете пересісти?

— Ні, я хочу сидіти поруч із вами.

— О, тоді ми дійшли згоди. — Генрік знов усміхається мені, його обличчя наповнене життям і теплом, на відміну від того, яким воно було під час нашого обіду кілька тижнів тому. Прямуємо до бару.

Чому я зупинилася й запитала його? Адже він не міг сказати «так, я хотів би пересісти», не здаючись нечемним. І я точно не хотіла сидіти поруч із Карлом. Іноді я сама себе не розумію.

Через двадцять хвилин зала переповнена, і гул розмов майже оглушливий. Звуки відбиваються від дзеркал у дерев’яних рамах і портретів колишніх інспекторів, розбиваються на осколки. Ми з Генріком у першому ряду. Сьома година. У мене в животі метелики, я вся в очікуванні й водночас дуже нервую, хоча виступати треба не мені. Я кладу руку на руку Генріка.

— Можемо починати?

— Якщо бажаєте.

Я виходжу на сцену, плескаю в долоні й прошу тиші.

— Добрий вечір, вітаємо всіх.

Шум швидко вщухає. Хтось кашляє, лунає скрип стільця, що відсувається.

— Ласкаво просимо до Стокгольмського земляцтва. Цього вечора я маю велику честь представити одного з найпопулярніших доповідачів Уппсальського університету, — тут я ловлю погляд Генріка й усміхаюся, — наймолодшого викладача факультету права. Пані та панове, Генрік Люнґман!

Зала вибухає оглушливими оваціями, я йду зі сцени й на неї енергійно виходить Генрік. Він сяє, піднімає руки в обеззброюючому жесті.

— Який вступ! Звичайно, для мене неймовірна честь бути тут. Усеньке життя, із самого дитинства я мріяв бути четверговим доповідачем у Стокгольмському земляцтві.

Чутно вигуки, оплески, свист. Лестощі спрацьовують, навіть якщо вони висловлені з явною часткою іронії.

Генрік піднімає руку й заходиться загинати пальці.

— Я також мріяв стати пожежником і виграти в Ґрона Лунд найбільшу в світі плитку шоколаду. Що ж, одна мрія з трьох здійснилася — це непогано…

Сміх, вигуки схвалення. Він на сцені тридцять секунд, і вже тримає публіку, як стендап-комік.

Цього вечора Генрік перевершив самого себе. Він розповідає про те, як у Швеції розвивався Закон про свободу преси, наводячи багато кумедних прикладів, зокрема сатиру вісімнадцятого століття. Ми дізнаємося, що тодішні письменники не відважувалися критикувати Густава III. Він говорить близько сорока п’яти хвилин, менше, ніж більшість наших четвергових гостей, що залишає його аудиторію трохи незадоволеною. Люди хочуть почути більше. Потім відбувається тривала сесія запитань і відповідей, під час якої він вступає в діалог зі значною кількістю осіб. Генрік ерудований і кмітливий, має дивовижну здатність нестандартного мислення та годний прекрасно самовиражатися. Його розум і язик　перебувають у повній гармонії. Водночас він має вигляд людини, якій щиро цікаві питання, що їх ставлять глядачі.