Онлайн книга «Сарек»
|
— Я була в шоці. Я скрикнула. А потойбіч, за урвищем, Мілена теж почала кричати. Я побачила, як Генрік упав, але потім… я відвела погляд. Інстинктивно. Тому я не бачила, як він приземлився. — Атож. — Тоді я просто втекла. Подалі від Якоба. Я не вагалася. Я знала, що йому також доведеться вбити мене. — То ви втекли? — Назад тим шляхом, яким ми прийшли. — Що зробив Якоб? Він побіг за вами? — Так, і я запанікувала. Я думаю можливо… якби я реагувала не так емоційно, я могла б втекти. Але я впала й поранила коліно. Я спробувала піднятися й бігти далі, але на той час Якоб уже наздогнав мене. А потім усе потемніло. Розділ 32 Я прокидаюся в наметі й не знаю, як я сюди потрапила. Або скільки годин минуло відтоді, як Генрік упав, а я втекла. Ще не темно. Я здогадуюсь, що це сутінки, тому що мені незвично перебувати при такому освітленні всередині намету. Біжи заради свого життя. Я подумки повертаюся до прірви. Генрік щойно впав, я закричала, мій рот — це зяюча діра жаху, я дивлюся на Якоба, і його вираз говорить мені, що я маю тікати, рятуючи своє життя. Я задкую, потім повертаюся й біжу, Якоб кричить мені, щоб я зупинилася, але я не зважаю на нього. Я залишаю свій заплічник. Бо саме зараз йдеться про те, щоб вижити в наступні десять хвилин. Біжу так, як ніколи раніше не бігала. Я не знаю, як далеко я біжу. Очі вперті в землю. Потім падіння, біль, що пронизує коліно, проходить через моє тіло, як палаючий спис. Я зламала колінну чашечку? Я намагаюся підвестися, але моя нога не слухається, і я нахиляюся вперед, чую швидкі важкі кроки Якоба, які наближаються ззаду, чую його дихання, потім усе стає темним. Я намагаюся намацати своє коліно й виявляю, що я в спальному мішку. Як це сталося? Зараз це не має значення. Я розстібаю змійку, простягаю руку. Здається, що моя колінна чашечка ціла, але дуже болить. Перемотати назад. Програти. Мій мозок схожий на медіаплеєр на планшеті в руках дворічної дитини. Дитина натискає кнопки навмання, і з моєї пам’яті з’являються крихітні фрагменти, перериваються на півдорозі, перемотування вперед, повтор. Без жодного хронологічного порядку. Швидко вперед. Програти. Перемотати назад. Програти. Якоб простягає Генріку руку, Генрік бере її, Якоб тягне Генріка до себе. Генрік втрачає контроль над скелею, іншою рукою намагається знову схопитися диким, панічним рухом, але марно. Через секунду рука махає в повітрі. Що він відчуває в цей момент? Коли попереду сотні метрів порожнечі, коли його рівновага починає хилитися назовні, він намагається знову вхопитися за скелю, але його пальці лише безрезультатно по ній дряпають. Зміни у вазі його тіла вже занадто великі, щоб він міг виправити це за допомогою крихітного доторку кінчиків пальців. Багато разів я мало не втрачала рівновагу, але мені вдавалося її відновити. Ніби тремтіння пробігає тілом і потрапляє в живіт. Потім, коли ти розумієш, що мало не трапилося, ти відчуваєш поколювання по всій шкірі голови. Відчуваєш, як калатає серце у скронях, у грудях. Ти робиш глибокий вдих. Відновлюєш контроль над собою. Що пережив Генрік? Мені категорично не варто на цьому зациклюватися, це абсолютно безглуздо, ні до чого доброго привести не може. Але я не можу дати цьому раду. Що пережив Генрік? Подив, звичайно. Він дивиться на усміхнене обличчя Якоба й водночас відчуває, як той тягне до нього руку, тягне його за руку, тягне його тіло. |