Книга Сарек, страница 11 – Ульф Квенслер

До п’ятої години ми з Генріком переодягнулися в похідний одяг. Я зібрала своє світле волосся у хвіст і взула кросівки. Мої черевики були зв’язані між собою шнурками та закинуті на рюкзак. Я перекинула заплічник через одне плече, а іншу руку просунула через ремінь. Генрік зробив те саме.

Ми вийшли з квартири й замкнули за собою двері.

Ми прямували до Центрального вокзалу. Трималася гарна погода, повітря було чистим і теплим. Місто дихало спокійно й рівно. Кілька перехожих із цікавістю поглядали на нас, поки ми крокували з нашими великими заплічниками. Вага на моїй спині була знайомою та приємною, незадіяні м’язи на ногах і животі ожили, коли моє тіло адаптувалося до ходьби. Я відчувала себе сильною, пружною й повною енергії. Ми зупинилися, щоб випити подвійний еспресо в кав’ярні на Тегнерлюнден — одній із небагатьох кав’ярень, де подають дійсно хорошу каву. Останній раз ми тут були трохи більше ніж тиждень дому. Було смачно, і на деревах навколо пам’ятника Стріндбергу щебетали пташки.

Я з нетерпінням чекала на зустріч із Якобом Тессіном.

Коли минулої п’ятниці наші гості повернулися додому, ми з Генріком були в поганому гуморі й майже не розмовляли одне з одним перед тим, як піти спати. Наступного ранку Генрік підняв цю тему за сніданком і сказав, що погоджується зо мною — було б негарно з нашого боку сказати Мілені, що вона не може запросити Якоба. Я відчула велику полегшу. Я сказала Генрікові, що цілком розумію його почуття. Я воліла би, щоб ми, як завжди, були лише втрьох.

— Якщо нам не сподобається, наступного року ми підемо самі, — пообіцяла я йому.

У неділю я потелефонувала Мілені.

— Ми поговорили, і думаємо, що було б чудово, якби Якоб пішов із нами.

— О, це фантастично, — сказала Мілена, але в голосі її було набагато менше захвату, ніж я сподівалася. Авжеж, вона ніколи не схильна була до бурхливого виразу емоції, але все ж я сподівалася, що вона виявить дещо більше ентузіазму. Я припустила, що вона в той момент була заклопотана чимось іншим, і більше про це не згадувала.

Коли дата нашого від’їзду наближалася, а наші приготування ставали більш конкретними, питання Якоба відійшло на другий план. Зрештою, Мілена та її новий хлопець були лише маленькою частиною нашої подорожі. Навіть якщо він виявиться замкнутим хлопцем, з яким важко спілкуватися або ж навпаки нав’язливим жартівником, чи взагалі неприємним чоловіком, він не міг позбавити мене всіх інших вражень та радощів. Враження від природи, задоволення від приємних відчуттів у моєму тілі після багатогодинного переходу, насолоди від смачної їжі, радості від міцного сну. Можливо, він дратуватиме мене, але напевно не зможе зіпсувати моє свято.

Звичайно, було б розумно зібратися нам усім напередодні від’їзду та познайомитися, але не було часу. А тепер ми мали зустрітися з ним буквально за кілька хвилин, і моя цікавість зростала. Ким був Якоб Тессін, той перший, кого за десять років моя подруга представила як свого хлопця?

Ми продовжили рух уздовж Уппландсґатан, вниз по пагорбу, повз Норра Банторгет і на Васаґатан. Шум транспорту тут був голоснішим, потік пішоходів, що поспішав у всіх напрямках, значно жвавіший. Я прагнула якнайшвидше дістатися гір, де ніколи не було штовханини.

Ми зайшли у величезне фойє Центрального вокзалу. Кроки та голоси відлунювали зі склепінчастої стелі високо над нашими головами, це був звук, який я асоціювала із валізами, квитками та дальньою дорогою.