Онлайн книга «Сарек»
|
— Ось що мені цікаво. Ви описували інші випадки протягом тих кількох днів, коли ви казали, що не знаєте, що саме сталося і в якому порядку тощо, і ви відмічали, що у вашій пам’яті були прогалини. — Ні. — Так. Якщо я… — Це було лише минулої ночі. Не в інші рази. Мовчання. — Але ви також згадували, що не пам’ятаєте, як спускалися з гори. Після того, як Генрік упав. — Я… ні. Це ж не те саме. — Хіба? — Таж ні. Я впала й пошкодила собі коліно, і я знепритомніла, тому що було дуже боляче. Це не те саме, що прогалина в моїй пам’яті. — Гм. — Непритомність — це ж не те саме, що прогалина в чиїйсь пам’яті, хіба не так? Непритомність не зараховується. — Ні, але саме тому я вважаю, що було б добре, якби ми могли повернутися, переглянути кілька моментів ще раз, щоб мені було абсолютно ясно, що ви маєте на увазі. — Можна. — Добре. Гаразд, як я вже сказав, я хочу повернутися до ранку, коли загинув Якоб. У вас було затьмарення, або прогалина в пам’яті, або як ви ще волієте це називати. Чи існує якийсь інший ланцюг подій, який міг би пояснити те, що сталося? Ви можете щось придумати? Мовчання. — Подумайте над цим так довго, скільки хочете. . Мовчання. — Анно? — Ні. Те, що я вам уже казала — те й сталося. — Гм, але головна проблема для мене полягає в тому, що Мілена вбила Якоба, поки ви були безтями. Тож ваша історія — це гіпотеза. — Але ж інакше статися й не могло. Мовчання. — Я припускаю, що це означає, що вам більше нічого додати? — Ні. — У такому разі я можу вам сказати, що ми знайшли Мілену. І вона жива. Мовчання. — Мілена жива? — Так. Мовчання. — І її історія відрізняється від вашої. У низці ключових моментів. ДВОМА ДНЯМИ РАНІШЕ Інтерв'ю з Міленою Танкович 871121-01410, 17 вересня 2019 р., лікарня Єлліваре, провів детектив-інспектор Андерс Сухонен — Вітаю, Мілено, мене звати Андерс. Мовчання. — Я маю лише кілька питань, потім зможете відпочити. — Ви знайшли Анну? — Так. Вона жива. Мовчання. — Чи правда, що ви були з Анною Самуельссон, Генріком Люнґманом і Якобом Тессіном? Ридання. — Мілено? Ридання. — Так. — А з Анною ви давно знайомі, ще зі студентських років — правильно? — Так. — Ви також давно знаєте Генріка? Ридання. Мовчання. — Мілено? Ви давно знаєте Генріка? Мовчання. — Я знаю Генріка ще довше, ніж Анна. Розділ 38 УППСАЛА Жовтень 2009 року Це перший справді вологий, холодний осінній день, відколи я в серпні приїхала до Уппсали. Тепле літо протривало кілька днів до вересня, а відтоді погода була ясною, але дедалі холоднішою. Дощ, що почався вчора ввечері, сьогодні вранці перетворився на зливу. Дерева почали втрачати своє жовте листя, і воно липне до розмоклих тротуарів. Небо темно-сіре, і я думаю, що сьогодні буде один із тих днів, коли не розпогоджується. Зазвичай на лекції, що проходять на факультеті економіки я їжджу на велосипеді. До Норбі досить далеко, але чудовими осінніми днями це було приємно. Сьогодні ж я вперше сідаю в автобус. Я вдягнена в яскраво-жовтий плащ. Мені сподобався в магазині колір, але щоразу, коли я одягаю цей плащ, відчуваю себе трохи ніЯкобо, наче він привертає до мене забагато уваги. Можливо, це лише моя уява. В автобусі тепло, на вікнах конденсат через пасажирів, вдягнених в непромокальний одяг. Відчуваю запах вологої вовни та обігрівачів. До центру дещо далеко, і ще є вільні місця. Коли автобус від’їжджає від зупинки, я сідаю біля вікна й дістаю підручник із конституційного права. Сьогодні буде лекція про фундаментальне право на свободу слова. Я знаходжу потрібний розділ і починаю швидко читати. |