Онлайн книга «Потерянная в пентхаусе»
|
"БЛЯХА-МУХА, ВОНА Ж ТІЛЬКИ ЩО САМА КОНЧАЛА!!! В НЕЇ ЩО, ЯДЕРНИЙ РЕАКТОР ЗАМІСТЬ ЛІБІДО?!" Пальці входять в мене. Цього разу – майже без болю. Я розслаблена. Розігріта. Я... готова. Перша її рука продовжує свою магічну роботу спереду, а друга починає повільний, ритмічний танець всередині мене ззаду. І мій світ, який до цього був просто чорним і тихим, раптом вибухає тисячами кольорових, неіснуючих іскор. Це якийсь, блядь, стереозвук для збоченців! Double penetration на мінімалках! Я лежу, відкинувши голову назад, і з моїх грудей виривається стогін. Але це вже не стогін болю чи вдавання. Це чесний, щирий стогін людини, яка несподівано для себе зрозуміла, що чорна діра — це не так вже й погано, якщо в ній є хтось, хто знає, куди і як треба тицяти. Моє тіло вигинається дугою, і я забуваю, як мене звати. Я не Роксолана. Я не Марічка. Я – просто сукупність нервових закінчень, яка летить крізь космос на ракеті, збудованій з оргазму, під акомпанемент віршів Лесі Українки і з присмаком уявного борщу на губах. І в цю саму мить... мені абсолютно, курва, похуй, чи є вихід з цієї чорної діри. Головне, щоб у неї не втомлювались пальці. Дві точки. Дві точки мого тіла раптом стають центром Всесвіту. Точніше, центром нашої чорної, бляха-муха, діри. Пальці Аріандри спереду прискорюються, переходячи від ніжного погладжування до впевненого, настирливого натирання мого їжачка, ніби вона намагається добути вогонь тертям. А пальці ззаду… вони ніби знайшли якусь секретну кнопку. Глибоко всередині. Кнопку з написом «НЕ ЧІПАТИ, БО ПИЗДАНЕ!». І вона, курва, на неї натиснула. І воно пиздануло! Першим здався мій багатостраждальний портал. Моя маленька особиста чорна діра. Він стиснувся навколо її пальців з такою силою, що мені здалося, я можу перекусити ними металевий трос! Гаряча хвиля розлилась від самої дупи і вгору по хребту, як розплавлена лава. «БЛЯЯЯЯЯЯТЬ!!!!!» — це не я кричу, це мій хребет, моя срака, кожна моя клітина волає беззвучно в цю темряву. М’язи починають скорочуватись в дикому, неконтрольованому ритмі, як скажені. Це не оргазм, це, сука, якийсь анальний припадок!!! Але це тільки початок! Поки мій задній міст намагався колапсувати в самого себе, ця хвиля докотилася до переднього. І там… ТАМ БУЛО ЩЕ КРАЩЕ! Її пальці, наче досвідчений діджей, викрутили тумблер на максимум, і мій клітор, мій маленький відважний їжачок, вибухнув! Вибухнув не іскрами, не феєрверком, а, блядь, атомною бомбою!!! Світ (тобто чорнота) перед моїми заплющеними очима спалахнув білим, потім зеленим, потім фіолетовим. Я перестала відчувати її пальці, її голову на своїх стегнах, я перестала відчувати власне тіло! Моя срака б’ється в конвульсіях, а моя пізда намагається її перевершити! Це як змагання двох епілептиків, хто кого перетрясе! Моє тіло вигинається, як у дівчинки з фільму «Екзорцист», мене трясе так, що я, здається, генерую достатньо енергії, щоб освітити невелике місто! Якби тільки було куди ту енергію передати! З мого рота виривається звук, який важко назвати людським. Це щось середнє між сиреною повітряної тривоги, криком свині, яку ріжуть, і щасливим муркотінням дуже великого кота. «А-А-А-Х-Х-Р-Р-Р-ГИ-И-И-И-И-ИИИИ!!!!!» Тряска поступово вщухає, залишаючи мене лежати розпластаною, безсилою, тремтячою масою, яка ледь-ледь дихає. Вона прибирає руки. Я відчуваю себе, як вичавлений лимон. Як пуста пляшка. Як анімешник після двадцятигодинного марафону «Наруто». |