Книга Сарек, страница 166 – Ульф Квенслер

— їй потрібно було когось звинувачувати, і Якоб ідеально підходив для цього. Вона обирає деякі з його менш позитивних якостей і у своїй голові посилює їх, наскільки може… потім вона додає до цього портрету інші речі, які вона нафантазувала або, можливо, помічала у своєму батькові. І раптом Якоб виявляється психопатом. Він убив Генріка, а Анна бореться за своє життя.

Інтерв'ю з Анною Самуельссон, ІН 880216-3382, 20 вересня 2019 р., лікарня Єлліваре, провів детектив-інспектор Андерс Сухонен

— Мушу вам повідомити, що ми дослідили кілька питань.

Мовчання.

— Перш за все, ми перевірили Стефана Якоба Йоханссона в базі даних судимостей. Він не має запису. Його ім’я ніде не фігурує.

Мовчання.

— А база даних підозрюваних правопорушників?

— Той самий результат.

Мовчання.

— А як щодо Якоба Тессіна?

— Немає людини з таким іменем — просто він вирішив так себе називати. Він не фігурує в жодній базі даних.

Мовчання.

— Як довго людина залишається в базі даних підозрюваних?

— Це залежить від ступеня підозри.

— Можливо, це було так давно, що його ім’я видалили.

— Хоча справа, з якої ви пам’ятали Якоба, дійшла до суду, і злочинця було засуджено — за вашими словами.

— Так, але я сказала вам, що помилилася. Це було не так, як я думала. Тому я не можу точно сказати, через яку справу я його запам’ятала.

— Авжеж…

— Це може… Я маю на увазі, що це було кілька років тому, тож, можливо, я пам’ятаю його зі справи, де його не було засуджено.

— Розумію.

— Тож це нічого не доводить і не спростовує.

— Ні. Ми також дослідили життя, принаймні до певної міри. Серед іншого його трудову книжку. Виявилося, що протягом короткого проміжку часу, я думаю, це було десь чотири місяці, він працював у закладі під назвою Клаттерверкет — тренажерному залі для скелелазіння на Телефонплан у Стокгольмі. Переважно на ресепшені. П’ять років тому. Мовчання.

— Ви знаєте той заклад — Клаттерверкет?

— Так.

— Так. І мені стало цікаво, тому що я знав, що ви також любите скелелазіння. Тому я перевірив, чи знають вони, хто ви, і вони знають. Ви багато років відвідуєте їхній зал.

Мовчання.

— Це означає, що ви, можливо, впізнали Якоба саме звідти. Зі стійки реєстрації в Клаттерверкет. А не із зали суду.

Мовчання.

— Що ви думаєте, Анно?

— Я не маю що сказати з цього приводу. Це може бути правдою, а може й ні.

— Гаразд.

— Однаково це не важливо. Мені здалося, що я впізнала Якоба з часів, коли була нотаріусом, але, можливо, я помилялася. Це жодним чином не впливає на решту моїх заяв.

— Ні.

— І я трохи здивована, що ви доклали стільки зусиль до такої несуттєвої деталі.

— Мені просто здалося, що це цікаво.

— Я це розумію.

— І ви ж самі сказали днями, що вважаєте, що я повинен його перевірити.

— Якби він мав судимість, так. Незалежно від того, чи відвідую я певний спортивний зал для скелелазіння чи ні.

— Я можу вас запевнити, що знадобилося дуже мало часу, щоб це з’ясувати.

Мовчання.

— Ми також виявили, що на початку червня 2010 року — фактично з третього по одинадцяте — вас госпіталізували　до психіатричного відділення невідкладної допомоги в лікарні Святого Ґорана в Стокгольмі.

Мовчання.

— Згідно з медичною картою вашої госпіталізації, ви буйно поводилися в домі своїх батьків і погрожували своєму батькові кухонним ножем.

Мовчання.

— У записах також зазначено: «Пацієнтка нічого не пам’ятає про цю ймовірну подію». Ви маєте якісь коментарі з цього приводу?

— Ні.

— Ні?

— І я не розумію, чому це зараз може бути цікаво. Це було дев’ять років тому.

Мовчання.

— Ми також перевірили льодоруб, яким убили Якоба, на наявність відбитків пальців. Ми знайшли лише ваші відбитки та відбитки Якоба.

Мовчання.